ТРИ ТИПИЧНЫЕ ОШИБКИ ПРИ ВЫБОРЕ ШВЕЙНОЙ МАШИНКИ

Навыки шитья никогда не будут лишними, а любимое хобби однажды может превратиться в прибыльный бизнес. Многие это понимают, поэтому покупают швейные машинки себе или в подарок тем, кто любит рукоделие.

Если ставите целью купить хорошую швейную машинку, подумайте о типичных ошибках выбора подходящей модели.

Тяжелая — значит надежная

Заблуждение родом из прошлого, когда в домах стояли неподъемные «Чайки» и служили десятилетиями. Их тяжесть объясняется цельнолитым корпусом и металлическими узлами, а долговечность — примитивным механизмом.

Современные швейные машинки в большинстве своем электромеханические и компьютеризированные, а их функционал позволяет работать с любыми тканями: от джинсы до гипюра. Многие детали, как и корпус ряда моделей, выполнены из пластика, а это облегчает не только вес устройства, но обслуживание и ремонт.

Более того, в машинке с ПО главные операции обеспечивают микросхемы, а вместо механических деталей установлены провода. Компьютерные машинки, например, знаменитого бренда Bernina не особенно тяжелые. Тем, кто решил купить Бернина, швейная машина прослужит верой и правдой долгие годы, несмотря на свой небольшой вес.

Бюджетные машинки — для начинающих?

Покупая дешевую модель новичку, кто в глаза не видел швейных машинок, есть риск отбить у человека всякое желание учиться шить.

Надо быть готовыми к тому, что комплектующие могут оказаться не самого высокого качества, а если балансировка оставляет желать лучшего, станет заедать игла, пойдут кривые строчки.

Вторая проблема дешевых швейных машин — настройки длины и ширины стежка, а также натяжения нити, которые придется делать вручную и менять для каждой строчки и ткани.

А что если у начинающих швей возникает желание реализовать сразу кучу задач: подшить тяжелые шторы, сшить кружевной пеньюар и х/б пододеяльник? С бюджетной машинкой это не получится, а вот с тонкими настройками компьютерной — запросто. Нужно лишь выбрать одну из десятков или сотен программ, и машина все подскажет, даже нужную лапку.

Горизонтальный челнок лучше вертикального?

Хвалят обычно тот челночный механизм, на котором работают, поэтому споры о том, какой лучше, вряд ли удастся разрешить. Но их плюсы и минусы знать не помешает.

Горизонтальный вращающийся:

удобно заправлять;

работает тихо;

открывает обзор нити;

не требует частой смазки.

Минус заключается в сложности регулировки натяжения нити. И еще горизонтальный челнок не любит толстых тканей.

Вертикальный качающийся:

надежен и проверен временем;

прост в эксплуатации;

легко регулировать натяжение нити винтом на корпусе.

Однако в скорости он немного проигрывает горизонтальному, смазывать его нужно часто.

В промышленных швейных машинках стоит вертикальный вращающийся челнок, а теперь он появляется и в бытовых моделях. Это самые шустрые челночные механизмы, тихие, удобные, они легко справляются с любым типом тканей и нитей.

Поскольку от челночного механизма зависит качество и удобство шитья, не стоит приобретать дешевую швейную машинку с горизонтальным челноком. Это относительно новое изобретение с полимерной начинкой, а качество полимеров тоже бывает разным. В этом смысле вертикальные челноки более крепкие и неприхотливые.

Источник - https://www.prohandmade.ru/mebel-i-interier/tri-tipichnye-oshibki-pri-vybore-shvejnoj-mashinki/

Жанна Кадирова. Ретроспектива «Щоденний хліб» у Ганновері

 

Жанна Кадирова, Біженці, 2022. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023. Фото: Матіас Вьольцке

Мистецтвознавиця та дослідниця медіа Катерина Тихоненко відвідала першу ретроспективу Жанни Кадирової у Kunstverein Hannover та підводить підсумки експозиції, що охоплює десятиліття практики української художниці. 

Панорамні світлини з видом на Лівий берег Києва. Плями азотного розчину на фотографіях – вибухи над житловими багатоповерхівками у серії «Досліди» Жанни Кадирової, що вперше була показана в Києві у 2014 році. Коли війна тільки починалася, лінія фронту розташовувалася надто далеко від Русанівських Садів, аби можна було повірити у вибухи над столицею – тоді Київ був безпечним містом, куди внутрішньо мігрували українці зі Сходу. З початком повномасштабного вторгнення Росії, однак, фізична загроза з неба стала реальністю для мирної країни.

Жанна Кадирова, Досліди, 2014. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023, Фото: Матіас Вьольцке

У лютому 2023 у Німеччині, в Kunstverein Hannover, відкрилася перша ретроспективна виставка Жанни Кадирової «Щоденний хліб», що охопила практику художниці останніх років. Більш ніж двадцять років Кадирова фокусується на суспільно-політичних темах і спостереженні за зміною міського середовища, які переплавляє у лаконічну художню мову локально-просторової (site-specific) інсталяції та скульптури. Майже усі роботи Жанна втілює у партнерстві з художником Денисом Рубаном і часто доєднується до самоорганізованих ініціатив (ДЕ НЕ ДЕ), співпрацює із музикантами та діджеями, розширюючи кордони мистецтва і даючи йому простір існувати вільно. 

Починаючи з кінця лютого 2022-го року багато українських художниць та художників подорожують країнами із виставками та беруть участь у резиденціях, щоб розказати світові про ситуацію в Україні. Війна стала медіумом, який парадоксальним чином об’єднав культурних агентів і небайдужу публіку довкола себе. Крім постійної волонтерської роботи поза художнім полем, Кадирова використовує мистецтво як просвітницький інструмент і закликає відвідувачів своїх виставок донатити на підтримку української армії. Тільки на 59-й Венеційській бієнале у галереї Continua, яка офіційно репрезентує Жанну Кадирову, новий інсталяційний проєкт «Паляниця» (2022) зібрав понад 230 тисяч євро. Так мистецтво стало інструментом боротьби за власну свободу, а Жанні Кадировій вдалося перетворити  цю стратегію на складову свого мистецького висловлювання.

Жанна Кадирова, Біженці, 2022. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023. Фото: Матіас Вьольцке

«Щоденний хліб» в Kunstverein Hannover займає один поверх музею, а виставка просторово організована таким чином, що кожна зала відведена під окремий проєкт. Експозицію відкриває серія робіт «Маркет» (2017), що стала частиною кураторської виставки Ральфа Ругофа на 57-ій Венеційській бієнале у Арсенале і ще у доковідний період запам’яталася своєю яскравою перформативністю. Зроблені з бетону і кольорових кахлів овочі, фрукти, м’ясна нарізка, сезонні закрутки та квіти, що імітують справжні продукти, Кадирова рекламувала і продавала відвідувачам вартістю один євро за грам, які в результаті були використані на допомогу армії. «Маркет» репрезентує типовий для українського міста прилавок вихідного дня. На цьому моменті можна задуматися про матеріальність того медіуму, який переважає у роботах Кадирової – це бетон і утилітарна кахля – одні з найбільш поширених і дешевих елементів радянських будівель. Для своїх робіт Жанна часто використовує старі знайдені кахлі, які використовує повторно.

Жанна Кадирова, Маркет, 2019. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023. Фото: Матіас Вьольцке

Ще одним відомим довготривалим проєктом, де Кадирова використовує кахлю як основний матеріал, є її серія «Second Hand» (з 2014). Ідея створити одяг з керамічної плитки відсилає до історії Дарницького шовкового комбінату, колишнього промислового центру, місце якого (до війни) зайняв торговий центр Даринок з ресторанами та магазинами. Проєкт розповідає про ситуацію джентрифікації у місті та зміну функції подібних індустріальних будівель, що власне характерно для секондхенду. Речі, які колись були частиною архітектури колишньої текстильної фабрики, розвішані на окремому риштуванні в просторі музею. 

Серія скульптур «Безневинна війна» (2010-2014) складається з простих геометричних фігур, зроблених зі знайденого в Україні порепаного металу. Для Кадирової ці скульптури з апропрійованих об'єктів, покритих білою фарбою, вказують на консервацію фізичного насильства. Попри безпредметність зали і усеможливу інтерпретацію, здається, як іще говорити про численні руйнування інфраструктури та понівечені об'єкти внаслідок війни, як не безпредметним криком?

Жанна Кадирова, Безневинна війна, 2010-2014. Вигляд експозиції. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023. Фото: Матіас Вьольцке

Моє глядацьке око чи не найбільше принадила робота Кадирової «Паляниця» та багатошарова історія довкола створення проєкту, сплетена з людської комунікації і довіри. Кадирова та Рубан провели два тижні в підвалі свого будинку на Русанівці, ховаючись від ракетних ударів і диверсійно-розвідувальних груп окупантів, які в той час заполонили передмістя Києва. З часом вони вирішили евакуюватися на захід України. Мешканці закарпатського села Березово прихистили їх у мальовничому будинку біля річки, де на той момент не було комунікацій і електропостачання (їх організували митці). Там і виникла «Паляниця» —  проєкт зі скульптурних робіт з річкового каменю у формі хлібин. 

У 2022-му слово «паляниця» стало паролем на виявлення російських диверсантів і джерелом мемів у соцмережах. Проєкт став благодійним і прикув до себе увагу на бієнале у Венеції, де зібрав чималу суму для допомоги українській армії. Проте першими «паляниці» були представлені місцевим мешканцям. На відеодокументації роботи над серією (автори: Іван Сауткін, Олена Зашко, Анна Єресько) можна помітити контраст між виставкою у селі та багатолюдним відкриттям проєкту на бієнале. Коли місцевий відвідувач одноденної виставки в Березово хоче поточити об скибки каменю свій ніж, художниця роздратовано відповідає: «Обережно, це ж мистецтво!» (але поточити, зрештою, дозволяє – ніж не залишає на камені сліду). 

Ще однією частиною проєкту є серія вишитих картин «Тривога». Художниця придбала їх на онлайн аукціонах, а надпис «Повітряна тривога!» делегувала вишити поверх зображень мешканці Березового. Працюючи у локальному контексті, Жанна доводить, що вміє як легко залучати до своїх проєктів, так і відпочивати з місцевими. Пам’ять про людей Березового вона зафіксувала у серії ескізних портретів, які малювала під час тет-а-тет розмов про сни перед великим вторгненням. 

Жанна Кадирова, Паляниця, 2022. Вигляд експозиції. Щоденний хліб. Перша ретроспектива, Kunstverein Hannover, 2023. Фото: Матіас Вьольцке

Остання зала музею заповнена кімнатними рослинами, які Кадирова забрала з собою під час передачі устаткування для військових у зону бойових дій, яке придбала за зібрані гроші з проєкту «Паляниця». На стінах також розвішені фотографії понівечених інтер’єрів з місць, куди вдалося потрапити художниці під час подорожі – Харківщина, бібліотека в Херсоні та школа в селі Богданівка на Київщині. Саме з останнього місця для виставки були спеціально привезені вазони. Цивільні та громадські простори, такі як лікарня, бібліотека, театр чи школа незалежно від близькості до фронту регулярно опиняються під загрозою бути знищеними. У цьому проєкті Жанна досягає передачі атмосфери того лиха та стану спустошеності, від яких складно позбавитися свідкам воєнних катастроф. 

Роботи Жанни Кадирової не намагаються відповісти на безліч складних питань водночас, а діють на візуальному рівні.  Її проєкти після створення живуть своїм життям — набувають нових інтерпретацій і стикаються з опором з боку європейського глядача-пацифіста. Якщо об’єкт викликає у відвідувачів емоцію хоча б на мить – це вже сигнал, що мистецтво є вагомим рушієм змін. Кадирова продовжує передавати свою силу іншим, щоденно працюючи та докладаючи зусиль — чи то глядачеві через власне мистецтво, чи то військовим. Простір, у якому опинилися тисячі українських митців сьогодні — це поле, з якого проростає зерно нового майбутнього. Щоденний хліб.

Джерело - https://artslooker.com/zhanna-kadyrova-daily-bread-a-first-retrospective-in-hannover/

From 1914 till Ukraine: у Штутгарті триває виставка українських митців про століття війн у Європі

 

Робота Отто Дікса в експозиції «From 1914 till Ukraine», 2023, Kunstmuseum Stuttgart. Фотограф — Gerald Ulmann

До 23 липня в Kunstmuseum Stuttgart у Німеччині триває виставка «From 1914 till Ukraine», яка об’єднує роботи Отто Дікса та сучасних українських митців. Під час війни Росії проти України проєкт пропонує дискусію щодо століття великих війн у Європі та її майбутнього.

Художній музей Штутгарта відомий своїм зібранням робіт Отто Дікса — знакового німецького живописця і графіка 20-го століття, який відобразив жахи, що у них війна занурює суспільство. На запрошення музею засновниці платформи культури пам’яті Past / Future / Art Катерина Семенюк та Оксана Довгополова розробили концепцію проєкту, який інтегрується в простір постійної експозиції. У залах музею Großstadt (Мегаполіс) та Krieg (Війна) зустрічаються роботи Отто Дікса періоду Першої та Другої світових війн та створені після 2014 року роботи українських митців: Андрія Сагайдаковського, Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського, Каті Бучацької, Дениса Саліванова, а також колективний звуковий проєкт Максима Іванова, Віктора Константінова, Івана Скорини, Ксенії Щербакової та Ксенії Янус.

Андрій Рачинський, Даніїл Ревковський. Степ Мікі Маусів. Архіви, 2023. Фото надано художниками. (Мікі Маусами німецькі військові часів Другої світової війни називали підбиті танки БТ-7 та Т-34-76 зразка 1942 року)

Катерина Семенюк та Оксана Довгополова розповідають: «У проєкті “From 1914 till Ukraine” ми міркуємо про століття загибелі імперій. Британський історик Ерік Гобсбаум говорив про “довге 19-те століття” як епоху панування імперій — від Французької революції 1789 року до початку Першої світової війни в 1914 році. 20-те ж століття, на думку Гобсбаума, стало епохою смерті імперій та виявилося “коротким”: почавшись у 1914-му, воно завершилося в 1991-му розпадом СРСР. Але зараз остання імперія вирішила відродитися, намагаючись захопити незалежні країни. Поки вона не впаде, “довге” 20-те століття не закінчиться. 

Організатори — платформа культури пам’яті Past / Future / Art, Kunstmuseum Stuttgart. Партнери — Institut für Auslandsbeziehungen (ifa), Rave Stiftung. Частина представлених робіт надана колекціонером Павлом Мартиновим та громадською організацією "Музей сучасного мистецтва" (ГО МСМ / MOCA NGO). Кураторки: Анне Фіт, Катерина Семенюк, Оксана Довгополова. 

 

Художній музей Штутгарта (Kunstmuseum Stuttgart). Адреса: площа Шлосплац, 1, Штутгарт, Німеччина.

Відвідати виставку можна з 11 березня по 23 липня 2023 року. Експозиція працює з вівторка по неділю.

Джерело - https://artslooker.com/from-1914-till-ukraine-an-exhibition-of-ukrainian-artists-about-the-century-of-wars-in-europe-in-st/